Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2015 року Справа № 910/10439/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Дельта -ПФ" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.12.2014у справі№ 910/10439/14 господарського суду міста Києваза позовомПрокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі : 1. Київської міської ради 2.Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доВ.1: Київської міської державної адміністрації В.2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта -ПФ" провизнання недійсним розпоряджень та витребування майназа участю представників сторін:

прокуратури:Онуфрієнко М.В.,

позивача 1: Тетеряник О.В.,

позивача 2: Тетеряник О.В.,

відповідача 1: не з'явився,

відповідача 2: Чепурний С.М., Щетинін С.М.,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі: 1) Київської міської ради, 2) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до господарського суду міста Києва з вимогою до відповідача1 - Київської міської державної адміністрації, відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" про визнання недійсним розпоряджень Київської міської державної адміністрації №1334 від 29.09.2008р. та № 433 від 17.04.2009р. та витребування у ТОВ "Дельта-ПФ" цілісного майнового комплексу по вул. Героїв Севастополя, 42 у м. Києві.

У суді першої інстанції від прокурора Солом'янського району міста Києва надійшла заява про збільшення позовних вимог в якій прокурор просив суд вважати п. 5 прохальної частини позовної заяви викладеним у наступній редакції: витребувати у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради від ТОВ "Дельта-ПФ" цілісний майновий комплекс по вул. Героїв Севастополя, 42 у м. Києві загальною вартістю 18 857 779,00 грн. та площею 2052,1 кв.м.

Рішенням господарського суду м. Києва від 01.10.2014 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014р., позов Прокурора Солом'янського району міста Києва задоволено в повному обсязі, визнано недійсними розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.09.2008р. №1334 "Про припинення діяльності Комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" та від 17.04.2009р. № 433 "Про організаційно-правові заходи пов'язані з реорганізацією шляхом приєднання Комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ". Витребувано у ТОВ "Дельта-ПФ" цілісний майновий комплекс - кінотеатр "Тампере" по вул. Героїв Севастополя, 42 у м. Києві загальною вартістю 18 857 779 грн. та площею 2052,1 кв.м. у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ "Дельта - ПФ" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 та рішення місцевого господарського суду від 01.10.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким провадження у справі в частині визнання недійсними розпоряджень Київської міської державної адміністрації "Про припинення діяльності комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" №1334 від 29.09.2008р. та "Про організаційно-правові заходи пов'язані з реорганізацією шляхом приєднання Комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дельта-ПФ" №433 від 17.04.2009р. припинити, а у задоволенні вимоги про витребування майна - відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду - скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд з таких підстав.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що рішенням Київської міської ради від 26.04.2007 року №473/1134 "Про передачу на конкурсних засадах у найм (оренду) цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" доручено Головному управлінню комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), змінено найменування на - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), передати на конкурсних засадах у найм (оренду) цілісний майновий комплекс Комунального підприємства "Кінотеатр "Тампере" терміном на 5 років.

Пунктом 6 вказаного рішення зобов'язано директора КП "Кінотеатр "Тампере" здійснити організаційно-правові заходи щодо припинення діяльності КП "Кінотеатр "Тампере" шляхом його реорганізації через приєднання до суб'єкта господарювання, якого буде визнано переможцем конкурсу та правонаступником підприємства.

Рішенням спільного засідання постійної комісії Київради з питань власності та Головного управління комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.01.2008р., оформленого протоколом №50, ТОВ "Дельта-ПФ" визнано переможцем конкурсу на право оренди цілісного майнового комплексу КП "Кінотеатр "Тампере" за адресою: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 42.

15.02.2008р. між Головним управлінням комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (орендодавець) та ТОВ "Дельта-ПФ" (орендар) укладено попередній договір б/н про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.09.2008р. за № 1334 вирішено припинити діяльність КП "Кінотеатр "Тампере" шляхом реорганізації через приєднання до ТОВ "Дельта-ПФ", створено комісію з припинення КП "Кінотеатр "Тампере", до повноважень якої, серед іншого, було віднесено за результатами інвентаризації скласти передавальний акт, яким визначити всі права та обов'язки, майно КП "Кінотеатр "Тампере", що переходить до ТОВ "Дельта-ПФ" та подати його на затвердження в установленому порядку.

Судами було з'ясовано, що між комунальним підприємством та ТОВ "Дельта-ПФ" 27.02.2009 р. був складений передавальний акт, за яким товариству передано все майно комунального підприємства. Вказаний акт підписаний головою комісії та директором ТОВ "Дельта-ПФ", затверджений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №433 від 17.04.2009 року. Згідно додатку № 25 до передавального акту від 27.02.2009 року спірне майно передано ТОВ "Дельта-ПФ".

Прокурор, звертаючись з даним позовом до суду вказував, що Київська міська рада, як власник спірного майна - Кінотеатру "Тампере", жодних рішень щодо передачі майна ТОВ "Дельта-ПФ" не приймала. При цьому, прокурор зазначив, що об'єкти культури відносяться до об'єктів приватизації групи "Ж", щодо яких визначено певну процедуру приватизації, яка визначена Законом України "Про приватизацію державного майна" та Державною програмою приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженою Законом України "Про Державну програму приватизації" від 18 травня 2000 р. № 1723-ІІІ, чинної на час прийняття спірних розпоряджень. Оскільки вказану процедуру приватизації було порушено, спірне майно було відчужено поза спеціально встановленою процедурою, що призвело до його вибуття з власності територіальної громади міста Києва, тому прокурор просив суд прийняті розпорядження визнати недійсними та витребувати майно з володіння ТОВ "Дельта-ПФ".

Задовольняючи позовні вимоги прокурора в повному обсязі, місцевий господарський суд визнав недійсними спірні розпорядження №1334 та №443, з чим також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що оскаржуваними розпорядженнями здійснено відчуження майна з порушенням визначеної законодавством компетенції Київської міської державної адміністрації та те, що вказані розпорядження прийняті в порушення приватизаційного законодавства, у зв'язку з чим відповідач - 2 набув неправомірно право власності на спірне майно та спірне майно вибуло з власності Київської міської ради поза її волею (за відсутності відповідного рішення), тому суд дійшов висновку про правомірність вимог про витребування від ТОВ "Дельта-ПФ" цілісного майнового комплексу у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх судових інстанцій передчасними, оскільки їх зроблено на підставі неповного з'ясування дійсних обставин справи та у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Розглядаючи спір в частині визнання недійсними розпоряджень Київської міської державної адміністрації, суди попередніх судових інстанцій не перевірили, чи підлягає даний спір розгляду у господарських судах та не звернули уваги на вимоги діючого законодавства щодо питання юрисдикції.

Так, відповідно до ст. 58 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні. За клопотанням сторін або з власної ініціативи суд об'єднує кілька вимог, що випливають з корпоративних відносин і пов'язані між собою підставою виникнення або поданими доказами. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 1 ч.1 ст.3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зі змісту вказаних статей випливає, що для спору, який може бути вирішений в порядку адміністративного судочинства має бути уповноваження одного суб'єкта владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (суб'єктів), а ці суб'єкти зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта. До юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень, віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму (ч.2 ст.17 КАС України).

Відповідно до ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно із ст.8 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Натомість, попередні судові інстанції з огляду на зазначене не перевірили, чи підлягає спір в цій частині розгляду у господарських судах.

Звертаючись з позовною заявою в частині витребування майна від добросовісного набувача, прокурор посилався на ст. 388 Цивільного кодексу України та вказував про те, що спірне майно є комунальною власністю, яка незаконно вибула з володіння Київської міської ради поза її волею, оскільки розпорядження Київської міської державної адміністрації №1334 та №433 не відповідають вимогам приватизаційного законодавства.

Стаття 316 Цивільного кодексу України визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про витребування майна з чужого незаконного володіння є речово-правовим, вимоги якого при звернені до суду повинні бути підтвердженні наявністю у позивача права власності на спірне майно.

Умовами задоволення позову про витребування майна повинна бути наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту належності йому спірного майна на праві власності.

Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна.

Разом з тим, за приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).

При розгляді віндикаційного позову позивач повинен підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Відповідно до ст.331 Цивільного кодексу України право власності на нерухоме майно виникає у особи з моменту його державної реєстрації.

Встановлено, що 25.06.2009р. комунальне підприємство "Кінотеатр "Тампере" було ліквідоване шляхом реорганізації через приєднання до ТОВ "Дельта-ПФ", про що свідчить відповідний запис про включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців №10731120005011061.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Дельта-ПФ" здійснило реєстрацію права власності на спірне майно, що підтверджується свідоцтвом (індексний номер) № 12346174 про право власності від 06.11.2013р. та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців №16599694 від 06.11.2013р. Державний реєстратор , перевіривши подані документи на відповідність вимогам закону, здійснив державну реєстрацію права власності за відповідачем 2.

Вказане свідоцтво про право власності ніким не скасоване і є дійсним, питання про його скасування не ставилося.

Отже, на час розгляду справи відповідач є власником спірного майна. У відповідності до ст. 386 ЦК України виключно власник може звернутися до суду з вимогою про захист свого права власності , зокрема у спосіб, передбачений ст. 388 ЦК України.

Оскільки відповідач підтвердив своє право власності свідоцтвом про право власності, не визнає право власності на спірний кінотеатр за територіальною громадою міста Києва, колегія суддів вважає, що захист права власності може відбуватися у відповідності з діючим законодавством, зокрема, згідно зі ст. 392 ЦК України, зі змісту якої вбачається, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Витребувавши спірне майно (цілісний майновий комплекс по вул. Героїв Севастополя, 42 у м. Києві) суд послався на ч.3 ст. 388 ЦК України, відповідно до якої, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Суд не перевірив та не дав оцінки доводам відповідача про фактичну сплату вартості кінотеатру Київський міський раді.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом при розгляді даної справи та прийнятті судових рішень неповно з'ясовані дійсні обставини, не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що стало підставою для передчасних висновків, зроблених при вирішенні спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний и об'єктивний розгляд у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (п.3 ч.1 ст. 111-9 ГПК України), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів вважає, що при вказаних обставинах та порушеннях норм матеріального закону, рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції не можуть бути залишені без змін та підлягають скасуванню у повному обсязі з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, перевірити доводи і заперечення сторін, прийняти заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи та вирішити спір відповідно до норм чинного законодавства.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю"Дельта-ПФ" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 та рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2014 у справі №910/10439/14 скасувати.

Справу №910/10439/14 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суддів.

ГоловуючийМ. Малетич Судді:К. Круглікова О. Мамонтова